Эта опция сбросит домашнюю страницу этого сайта. Восстановление любых закрытых виджетов или категорий.

Сбросить

Канадський кейс: Чому Україна знову опинилася в епіцентрі міжнародного скандалу


Опубликованно 09.08.2020 07:20

Канадський кейс: Чому Україна знову опинилася в епіцентрі міжнародного скандалу

На тлі "корабельних сосен" і дітей "низької якості" Україна потрапила в ще один скандал. На цей раз з міжнародним присмаком. Цілком ймовірно, що наша держава не підтримала свою давню і вірну союзницю, яку часто називають "кращою версією України, яку змогли побудувати емігранти". Мова про Канаді та про одному випадку в стінах Організації Об\'єднаних Націй.

В ООН "розігрувалося" (примітивно кажучи) місце непостійного члена Ради безпеки цієї організації. Всього до складу Ради безпеки входять 15 країн-членів – 5 постійних і 10 непостійних. Серед постійних – Великобританія, Китай, Росія, США і Франція, а непостійних обирають на два роки (ротація для п\'яти з них відбувається кожен рік).

Цього разу серед претендентів на вакантні місця були Канада, Джібуті, Індія, Ірландія, Кенія, Мексика і Норвегія. Канада програла вибори, і судячи за даними, які потрапили в пресу, не без участі України. Наша держава не дала їй свій голос. Так, принаймні, говорять в кулуарах, адже голосування було таємним.

Але проблема навіть не в тому, голосувала Україна за Канаду чи ні. Проблема в тому, як повела себе влада після цього голосування. А вона повела себе так, як і завжди. Тобто по-дурному. Слово президенту

Канадцям участь або неучасть України у виборах в Радбез на їх стороні відчутно болить. Недарма журналісти місцевого видання The Globe and Mail запитали у президента Володимира Зеленського, що називається, в лоб: Україна голосувала за Канаду чи ні? Зеленський почав викручуватися: "Я знаю цю інформацію, але я не можу розкрити її, бо це конфіденційна інформація", – заявив він.

Президент також не відповів на питання про чутки, нібито Україна пообіцяла свої голоси Норвегії та Ірландії – ще до того, як Канада почала свою кампанію.

"Україна завжди підтримувала і продовжить підтримувати Канаду. Я знаю, що Канада дуже хотіла бути обраною і бути в Раді безпеки ООН. Що ж, на цей раз цього не сталося, але це важливо для Канади і важливо для України, тому що успіх Канади – це успіх України", – сказав Зеленський, не помічаючи, що чим більше він заглиблюється в цю тему, тим більше у нього виходить маячня.

"Я розумію, що Канада дуже хотіла в Раду Безпеки ООН. І я, як у нас кажуть, тримав кулаки", – запевнив президент. А ще додав, що "всі без винятку кандидати, серед них і Канада, яка боролася за це непостійне членство у Раді Безпеки ООН, вони всі є нашими партнерами і дійсно заслуговують того, щоб бути в Раді Безпеки ООН".

Контрольним пострілом в голову Канади було зовсім недоречне заяву Зеленського про те, що "у світі є багато майданчиків, де всі прислухаються до думки цієї країни". Мовляв, не пощастило з ООН – спробуйте звернутися кудись ще. А ми знову тримаємо за вас кулаки.

На завершення цього сюжету додамо, що для згадуваних вище Норвегії та Ірландії балотування було вдалим. Вони пройшли до складу непостійних членів Ради безпеки. А що стосується Канади, то вона, очевидно, так і не почула тих слів, які розраховувала почути, і на які, безперечно, заслуговувала. Просто помилка або ставка на інших партнерів?

112.ua опитав чотирьох експертів з приводу того, чому Україна не дала свій голос Канаді (адже з викручувань нашого гаранта очевидно, що таки не дала). У підсумку думки розділилися. Двоє наших співрозмовників вказали на те, що "канадський кейс" – звичайні недоробки делегації України в ООН, а ще двоє переконані, що справа тут було підтримки Україною інших держав.

"Просто провтикали, – переконаний директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов. – Канада була першою країною, яка визнала нашу незалежність. Тобто у нас є певні моральні зобов\'язання перед нею. Тут банальне недоробки "молодої команди", до складу якої увійшли люди, які до того були на других і третіх ролях, непрофесійні і некомпетентні. Вони втратили цей жест дипломатичної підтримки, але "злого умислу" я тут не бачу. Як не бачу і прогинання перед Росією, для якої в принципі тимчасове участь Канади у Раді Безпеки ООН неважливо".

Одностайним з ним і керівник центру "Третій сектор" Андрій Золотарьов: "Пам\'ятаєте, як у Пєлєвіна? "Всі думають, що світом править таємна ложа, а світом править явна лажа". Ось так і тут. З Канадою стався епік фейл, бо насправді нічого не вказує на те, що щось погіршився в українсько-канадських відносинах, тому цей випадок треба віднести на рахунок непрофесіоналізму та безвідповідальності владної команди", – вважає експерт.

А от політичний аналітик Кирило Сазонов закликає не драматизувати ситуацію в принципі: "Канада буде залишатися нашим стратегічним партнером, і особливої проблеми я тут не бачу. І якщо навіть Україна не дала Канаді свій голос, то тут, можливо, справа в іншому – в наші зобов\'язання перед Норвегією. Значить, були якісь попередні домовленості перед голосуванням – таке практикується, і досить часто", – говорить він.

Сазонов також нагадує про відомий принцип британських прем\'єрів, який полягає в тому, що у країни немає ні вічних друзів, ні вічних ворогів, а є лише вічні інтереси.

"Позиціонування України на міжнародній арені, – каже він, – залежить не тільки від її бажань, але і від інтересів інших партнерів. Так було, є і буде, тому що кожен просуває власну зацікавленість. Німеччина заявляє про підтримку, але, тим не менш, будує "Північний потік-2", а Штайнмайер наполягає на своїй формулі, яка в Грузії зарекомендувала себе дуже погано. Зовнішню політику треба будувати, зважуючи свої і чужі інтереси, а не міркувати про ідеали і вічну дружбу".

На те, що в ООН "мали місце домовленості з іншими країнами, Норвегією, зокрема, вказує і заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко. "І це по-перше, – говорить він. – А, по-друге, Канада і так не мала більшості, і, відповідно, український голос не вирішував нічого. Але в кожному разі обґрунтовувати свою позицію Україні потрібно було до голосування, а не потім. Тому що всі пояснення потім дуже сильно нагадують виправдання".

Петренко прав: монологи Володимира Зеленського виглядали не тільки непереконливо, але й шкода. Він так і не доніс свою позицію канадським співрозмовникам. Якщо не враховувати, звичайно, ті запевнення в дружбі і партнерство, які лилися з вуст президента.

А між тим "з Канадою у нас, можливо, кращі відносини. Та тому, що там, якщо не помиляюся, 4% всього населення становлять українці. Та тому, що це наш головний союзник, і, що важливо, рівнозначний союзник. Я не говорю зараз про Сполучені штати, які, будемо відверті, дуже часто тиснуть на нас. Що ж стосується Канади, то ми не відчуваємо канадське тиск, але відчуваємо і канадську підтримку", – констатує Петренко. І тут кадровий голод

Звичайно, не варто вважати, що вся ця підтримка випарувалася в одну мить через тільки одне голосування в ООН. Але присмак байдужості замість активної дії і демагогії замість відвертої розмови залишиться. За все це президент Зеленський повинна дякувати власну команду, яка від його імені та від імені держави Україна виступає на міжнародних майданчиках.

"Не можна сказати, що вся "міжнародна" команда Зеленського погана чи хороша. Тут проблема в іншому. У нас на верхівці будь-якої владної структури знаходяться лише 10% людей, які потрапили туди, тому що дійсно це заслужили. Та й то, вони часто знаходяться на другорядних ролях. Соціальні ліфти у нас приводять в дію тільки два механізми", – констатує Петренко.

Перший з таких механізмів – непотизм, говорить він. "Це коли діти дипломатів самі стають дипломатами, часто не в силу знань і умінь, а користуючись наявними зв\'язками. А другий механізм – це пристосування, що також є величезною проблемою. Коли людина сам по собі слизький і "ходить між крапельками", відстоюючи зацікавленість певної політичної групи, яка підсадила її в це крісло. При таких умовах він уже не стане ревно служити національним інтересам", – зазначає Петренко.

І все-таки, додає до сказаного Андрій Золотарьов, якщо говорити конкретно про міжнародному напрямку, то проблема слабкості команди закладалася ще за Порошенка. Саме попередній президент перетягнув на себе ковдру, закольцевав на Банковій всі зовнішні контакти. З одного боку, це і є його безпосереднім обов\'язком (зокрема, і у відповідності з Конституцією), але з іншого, тривала відсутність практики позначилося на компетенції тих чиновників, які відповідають за позиціонування України в світі.

"При Порошенко у нас не було міністра закордонних справ. Він сам виконував його функції. Сферу зовнішніх відносин перекривав особисто Петро Олексійович, а хто при ньому служив міністром, вже ніхто і не згадає. Зараз так само: адміністрація президента працює на міжнародній арені, і це пробіл Зеленського, тому що серед його людей, крім Богдана Яременка, професійних дипломатів немає взагалі. Власне, нестача професіоналізму і досвідчених кадрів президент визнав давно", – нагадує Золотарьов.

Вихід для Зе-команди, на його думку, міг би полягати в залученні до співпраці професійних кадрів з інших партій. "Відповідальність з іншими політсилами варто ділити з самого початку. І не тільки у сфері зовнішніх відносин. Я, наприклад, вважаю, що Олексій Кучеренко набагато краще розбирається в комунальних питаннях, ніж відомий "велюровец" Коля Тищенко. Але у нас, на жаль, діє принцип не стільки професіоналізму, як близькості, коли "свій до свого по своє". А це, природно, сильно звужує можливості", – говорить експерт.

Такої ж думки і Вадим Карасьов: "Команду президента варто було б посилити людьми з досвідом: Костянтином Грищенко, Олександром Чалим, тим же Олегом Шамшуром, якого Зеленський звільнив з посади посла у Франції і замінив його піарником Вадимом Омельченком, який взагалі не має до дипкорпусу ніякого відношення. Ось така дипломатія у Єрмака і така ситуація, коли МЗС фактично керує не профільний міністр, а голова президентського офісу...".

Тим часом Кирило Сазонов називає ще одну прізвище людини, який міг би стати в нагоді нинішньої влади. Це – на додачу до нинішнього глави зовнішньополітичного відомства, про яку політолог відгукується схвально. "Кулеба є досить професійним міністром закордонних справ – проукраїнським і жорстким. Варто було б посилити парламентський комітет, тому що одного Яременко з його проукраїнською позицією недостатньо, можна було б залучити того ж Немирю. Він хоч і з "Батьківщини" і не входить до складу коаліції, але є професіоналом з величезними зв\'язками", – упевнений Сазонов.

Але ділитися владою завжди непросто. Втім, той хто прагне до абсолютної влади, отримує бонусом і абсолютні права на всі "епік фейли". Тому скаржитися ні на кого.

Наталія Лебідь



Категория: Новости

Канадський кейс: Чому Україна знову опинилася в епіцентрі міжнародного скандалу


Написать комментарий

* Содержание комментария не должно содержать ненормативную лексику или отклонятся от норм морали и приличия. HTML-теги не поддерживаются. Комментарии, не имеющие отношения к содержанию новости, будут удаляться. Пользователи, злоупотребляющие терпением администрации, будут блокироваться.