Легалізація медичної тиранії чи порятунок від "яжематерей"? Чому батьки протестують проти законопроекту про лікування дітей
Опубликованно 01.08.2020 12:30
3 липня в Києві, Харкові, Одесі та ще кількох містах України відбулася протестна акція "За родину! За права дитини! Проти медичної тиранії". Причиною проведення акції став законопроект № 3625, яким планується при відсутності згоди законного представника дитини дати лікареві право приймати рішення щодо медичного втручання. 112.ua розбирався, що це за законопроект, яка його мета насправді і чому лише за кілька днів петиція проти його прийняття зібрала майже 10 тис. підписів.
3 липня в Києві, Харкові, Одесі та ще кількох містах України відбулася протестна акція "За родину! За права дитини! Проти медичної тиранії". Причиною проведення акції став законопроект № 3625, яким планується при відсутності згоди законного представника дитини дати лікареві право приймати рішення щодо медичного втручання. 112.ua розбирався, що це за законопроект, яка його мета насправді і чому лише за кілька днів петиція проти його прийняття зібрала майже 10 тис. підписів.
"Будеш гуляти по вулиці з дитиною, а на твоїх очах його заберуть і вживлятимуть йому чіп...", "Над людьми почнуть проводити досліди і знайдуть ті препарати, якими будуть регулювати чисельність населення...", "Підростаючі біороботи повинні будуть відповідати всім стандартам для обслуговування кагальних панів в борделях і казино...", "Це все робиться, для того щоб торгувати не тільки нашими органами, але і органами наших дітей..." — ці та ще ряд подібних конспірологічних теорій можна знайти в коментарях до законопроекту „Про внесення змін у деякі законодавчі акти України щодо забезпечення прав та інтересів дітей, а також осіб, визнаних недієздатними, у сфері охорони здоров\'я".
Не новина, що переважна більшість законодавчих ініціатив українських чиновників дійсно стикається з обуренням і засудженням з боку громадян, що вже стало своєрідною традицією. Однак сюжетних ліній, які розростаються під постами у Facebook саме на рахунок законопроекту № 3625, позаздрив би навіть Квентін Тарантіно. Але чому реакція настільки категорична?
І яка зв\'язок між коментарями і запропонованими змінами насправді?
Розглянемо докладніше, що пропонує Кабінет міністрів України на цей раз. Інтереси дітей понад усе?
Кабмін 10 червня зареєстрував законопроект № 3625, що відразу викликало хвилю паніки і обурення серед батьків. Чому? У пояснювальній записці автори надають дані щорічної державної доповіді про становище дітей в Україні (за підсумками 2018 року): рівень смертності немовлят (за підсумками 2018 року, становить 7 випадків у розрахунку на 1000 живонароджених); рівень смертності дітей у віці до 5 років (8,4 випадку, що відчутно вище, ніж в інших європейських країнах) рівень захворюваності дітей 1-го року життя — 1 414,51 випадку на 1000 дітей у 2018 році: кількість випадків інвалідності, встановлених вперше протягом 2018 року (16 208 дітей у віці до 18 років, що становить 21,3 випадку на 10 тис. дітей); а також кількість нових випадків онкологічних захворювань у дітей у віці до 17 років (876 випадків, що становить 11,51 на 100 тис. дітей відповідного віку),
плавно підводячи до основної мети запровадження змін — нормативно-правове визначення умов і механізмів надання дітям та особам, визнаним у встановленому законом порядку недієздатними, деяких видів медичної допомоги без згоди їх законних представників. На думку авторів законопроекту, саме батьки є винуватцями статистики порівняно високого рівня дитячої смертності, інвалідності і онкозахворювань в Україні, адже їх переконання можуть не збігатися з думкою лікарів.
"Права, переконання законних представників не можуть бути вище або важливіше права дитини, недієздатної особи на життя та розвиток", – йдеться в пояснювальній записці до проекту акта № 3625.
І хоча зміни в статті про згоду на медичне втручання стосуються всіх — передбачається, що для врятування та збереження життя пацієнта комісія або консиліум лікарів в закладі охорони здоров\'я (а в разі неможливості скликання консиліуму – лікар, який надає медичну допомогу) можуть приймати рішення про медичне втручання, незважаючи на відмову законного представника пацієнта, — головна увага авторів законопроекту зосереджена на психіатрії.
У разі прийняття цього закону стане можливою примусова госпіталізація і лікування дітей і дорослих з відповідними діагнозами. Також у пояснювальній записці йдеться і про запровадження інформування органу опіки та піклування про деяких складових психіатричної допомоги, які проводяться за дитиною до досягнення нею 14-річного віку, особою, визнаною в установленому законом порядку недієздатним, без їх усвідомленої згоди або без згоди їх законного представника у відповідності з рішенням лікаря-психіатра (у разі догляду) або суду за зверненням лікаря-психіатра (у разі амбулаторної психіатричної допомоги чи госпіталізації) з метою забезпечення захисту прав та інтересів таких осіб:
"Згоду на медичне втручання щодо поводження лікаря надає орган опіки та піклування в установленому Кабінетом міністрів України порядку в разі, коли законний представник пацієнта або уповноважена ним особа не дає згоди на медичне втручання або дає відмову від нього, і це може мати для пацієнта тяжкі наслідки". Лікарі знають краще за батьків?
Текст законопроекту розширюються повноваження лікарів, зате обмежуються права батьків та опікунів, що не може не викликати обурення у останніх. Так, згідно із запропонованими змінами, лікарі "за наявності ознак загрози життю можуть проводити будь-які медичні втручання.
Перший міський Перший міський
Перше, що насторожує батьків, — що слід розуміти під "при наявності ознак", адже в законопроекті немає чітких формулювань.
"Де написано, що вважається прямою загрозою життю пацієнта, а що не вважається? Наприклад, у дитини з аутизмом може бути істерика, він чогось злякався, люди, які навколо, не знають, що це дитина з аутизмом, вони вирішать, що з ним щось погане, і наші лікарі, які теж, на жаль, не дуже добре розбираються в аутизмі, можуть дати йому такі таблетки, що потім роками треба буде наздоганяти те, що буде втрачено", — каже засновниця МГО "Фонд допомоги дітям з синдромом аутизму "Дитина з майбутнім", консул "Аутизм Європа" Інна Сергієнко.
Вона також зазначає, що причиною подібних побоювань є недовіра до українських медустанов і компетенції лікарів, адже якщо в Києві зосереджена переважна більшість справжніх фахівців, які вміють робити правильну діагностику, то в регіонах ситуація виглядає інакше. За словами Інни, були випадки звернень пацієнтів з Дніпра і Харкова, які повідомляли, що у них психіатри не діагностують аутизм і вважають, що це зовсім інше захворювання: "У нас психіатри кажуть, що аутизм - це шизофренія. Він (ред. — головний лікар одного з регіонів) сидить на конференції, куди привезли фахівця з-за кордону, який дві години розповідає, чим відрізняється аутизм від шизофренії, і по закінченні конференції він встає і питає: "Ну аутизм це шизофренія?". Вони не хочуть вчитися, їх ніщо не мотивує. Тоді про яку довіру до лікарів тут можна говорити".
Законопроектом визначається, що методи діагностики та лікування і лікарські засоби, що становлять підвищений ризик для здоров\'я особи, якій надається психіатрична допомога, застосовуються за призначенням і під контролем комісії лікарів-психіатрів щодо: особи у віці до 14 років – за письмовою згодою її батьків чи іншого законного представника, у разі ненадання згоди, що може мати тяжкі наслідки, – за згодою органу опіки та піклування; особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, якщо така особа за станом здоров\'я не здатна надати усвідомлене письмову згоду, – за письмовою згодою її законного представника, у разі відсутності у такої особи законного представника або ненадання ним згоди, що може мати тяжкі наслідки, – за згодою органу опіки та піклування.
Батьки і опікуни виступають проти того, щоб їх дітей діагностували та лікували без їх згоди, адже, на їхню думку, орган опіки не може знати краще, ніж батьки, чи потрібно дитині лікування. Крім того, законопроект не показує, хто буде відповідати за наслідки такого лікування.
"Наша держава кілька років тому взяла курс на деінституалізацію, що означає сприяння тому, щоб люди, які потребують догляду, жили в умовах сім\'ї, а не в закладі. Тому державна політика повинна сприяти тому, щоб громадяни погоджувалися ставати опікунами недієздатних. Цей законопроект не узгоджений з деинституализацией і позбавляє частини прав опікунів", — звертають увагу на ще один недолік законопроекту в Асоціації МВОО CHILD.UA.
В Асоціації також звертають увагу на наступну норму законопроекту, яка стосується кожного українця: "Вашої дитини до 14 років буде лікувати психіатр, навіть якщо ви, батьки, проти, з дозволу органу опіки. Умови щодо ознак загрози життю вже немає. Ця дискримінація стосується кожної української родини".
Більш того, згідно з проектом закону, особа у віці до 14 років (малолітня особа) госпіталізується до установи з надання психіатричної допомоги за згодою органу опіки та піклування, яке приймається не пізніше ніж через 24 години з моменту звернення до зазначеного органу лікаря-психіатра у разі незгоди обох батьків такої особи або іншого законного представника.
"Ми боїмося, що, наприклад, наші діти (ред. — діти з синдромом аутизму), можуть робити рухи, які іншим людям здаються дивними, сусіди можуть викликати поліцію, коли діти кричать, голосно спілкуються, і у нас не будуть питати дозволу, а заберуть дитини в психіатрію, а йому ж не можна. Навіть згідно з Протоколом його не можна класти в лікарню, тому що для нього це великий стрес, їх можна лікувати тільки амбулаторно або з батьками. У цьому проекті закону кордону не прописані", — пояснює Інна Сергієнко. Про доцільність змін і побоюваннях
Аналізуючи законопроект, експерти вдаються до невтішних висновків і щодо його доцільності, оскільки сьогодні законодавство як про психіатричної допомоги, так і основи здоров\'я повністю дозволяє лікарям у разі необхідності проводити оперативне втручання. Наприклад, у Цивільному кодексі України зазначено: "У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків, опікуна, піклувальника" (ч. 3, 4, 5 стаття 284).
Крім того, у статті 43 "Згоду на медичне втручання", куди пропонують внести зміни, вже є такий пункт: "Якщо відмову дає законний представник пацієнта і вона може мати для пацієнта тяжкі наслідки, лікар повинен повідомити про це органи опіки і піклування".
"Тобто зараз регламентована законодавством така послідовність дій, коли батьки дитини відмовляються від важливого медичного втручання: При реальній загрозі життю – медична допомога надається без згоди; При можливі тяжкі наслідки – повідомляють в органи опіки і піклування, які проводять обстеження якості виховання дитини. При небезпеці для життя дитини (батьки при необхідності не лікують, не годують, ґвалтують та ін) його забирають до притулку, а батьків позбавляють батьківських прав. І в притулку вже надають медичну допомогу, наслідки цієї допомоги покладено на притулок", — пояснюють в Асоціації МВОО CHILD.UA.
Законопроект пропонує іншу послідовність дій: при ознаках загрози життю, на думку лікаря, дитині проводять медичне втручання, на який батьки були не згодні. І наслідки цього втручання залишаються батькам.
"На мій погляд, це чергова спроба Кабміну взяти на себе функції, які передбачені законом", — говорить адвокат Ростислав Кравець.
Згідно з проектом акта, вводиться додаткове поняття "особа, уповноважена безпосередньо законним опікуном або піклувальником особи, представником особи в порядку, встановленому Кабінетом міністрів України", що, на думку адвоката, є недоцільним, адже в українському законодавстві це питання вже врегульовано:
"У будь-якому законодавстві, в тому числі законодавстві України, для того і встановлюються особи, які відповідають за життя дітей, малолітніх дітей, неповнолітніх дітей, встановлюється опікунство дітей, які не мають можливості дати собі раду, якщо мова йде про психологічної допомоги, а в цьому випадку Кабмін намагається встановити окремий порядок і ввести ще додаткових осіб, відповідальність яких взагалі ніяким законом не передбачена, і в цьому законі також не встановлюється (те, що вносяться зміни до Кримінального або Адміністративного кодексу у разі, якщо ці особи, уповноважені у відповідності з цим положенням Кабміну, будуть діяти не в інтересах дитини), — пояснює адвокат. — Вносити зміни в чинне законодавство з метою спотворити і ввести якихось додаткових осіб, які ніякої відповідальності не несуть, і насправді передати Кабміну регулювання цієї конституційної функції, на мою думку — прямо суперечить нормам Конституції".
Далі починається найцікавіше, адже думка експерта збігається з, здавалося б, екзотичними думками деяких українців, які зазначають, що ухвалення цього законопроекту стане черговим кроком у спробі трансплантації державою органів українців. Як це можливо? Адвокат Ростислав Кравець пояснює, що маючи зміни, що були внесені в законодавство (зміни в закон про трансплантацію і дії Міністерства охорони здоров\'я), цей законопроект дає можливість встановити окремий порядок наступним законопроектом, розпорядженнями Кабміну, постановами, які будуть давати можливість втручатися в здоров\'я малолітніх, неповнолітніх дітей навіть без згоди батьків та усиновителів.
Більше того, українці побоюються і обов\'язкових вакцинацій, які можуть стати другим етапом активізації законопроекту.
"Цей закон не стосується вакцинації безпосередньо, але дуже багато батьків побоюються, що ось будуть вакцини проти "ковида", і вони ще не вивчені, ми не знаємо наслідків. Наші діти і так страждають від поствакцинальних ускладнень. Я не прихильник ідей, що вакцинація викликає аутизм, але вакцинація впливає на аутичні прояви. У мого сина після вакцинації почалися судоми", — пояснює причини занепокоєння батьків засновниця МГО "Фонд допомоги дітям з синдромом аутизму "Дитина з майбутнім", консул "Аутизм Європа" Інна Сергієнко.
За словами Інни Сергієнко, такі побоювання викликані недовірою до державної медицини, адже перш ніж робити подібні маніпуляції з дитиною, потрібно щоб його оглянув лікар-імунолог, і тільки після його укладення, а не за загальним планом, можна проводити подібні медичні втручання:
"Ми побоюємося, що це підтягнуть під законопроект, скажуть, що це загроза життю, якщо людина не вакцинована під час "ковида", але чи є це загрозою життя, чи ні - не знаю. Згідно з цим законопроектом, невідомо. Будь-хто може сказати, що згідно з цим законом, це є загрозою життю, і ми вас, батьки, не запитуємо, а робимо".
Також слід зазначити відсутність відповідальності, що, за словами Інни Сергієнко, і відрізняє людей, які погоджуються на подібні вакцинації, в Європі від українців: "Там є відповідальність, а в нас її немає. Ми не знаємо, що у нас за вакцина і хто її купує. Як її транспортували і в яких умовах? Або досліджують у нас дитину, перш ніж зробити йому вакцину, адже не кожна дитина може це перенести? Потрібно знати, чи готовий організм дитини прийняти цю вакцину і виробити антитіла, які потрібно, або ж це може мати такі ускладнення, що на все життя залишиться калікою. Це питання недовіри до держави, ми не знаємо, якої якості вакцини і як їх на нас будуть відчувати, тому йде рух проти обов\'язкової вакцинації".
Подібне ставлення і побоювання можна легко виправдати, привівши в приклад нещодавній "державний фейк", коли сам головний державний санітарний лікар країни Віктор Ляшко зізнався, що заборона відвідувати парки та обприскування доріг було для того, щоб налякати людей, таким чином змусивши їх серйозно ставитися до ситуації.
Виходить, що законопроект зі всіх сторін є негативним, адже: ставить під сумнів компетенцію самих батьків та опікунів по відношенню до дітей, обмежуючи їх права і дискримінуючи, суперечить Конвенції про захист прав людини, лише поверхнево вирішує проблему, не торкаючись суті?
Не все так просто, є й інша сторона медалі, здатна пояснити ініціативу подібних змін. Ідея хороша, а от реалізація "підкачала"
Крім іншого, законопроект має на меті врегулювати питання, коли дитина дійсно потребує допомоги, а ніхто з відповідальних осіб або не може, або не хоче йому допомогти. Таких випадків порівняно мало, але вони існують, саме тому ідея такого законопроекту має право на життя.
"Дійсно, є питання, коли дитина потрапляє у важкі умови, наприклад, ця дитина у прифронтових зонах або батьки десь на іншій території, що сталося, тобто він вимагає медичного втручання. Ці зміни намагаються це врегулювати, встановити якийсь порядок, не просто, щоб лікар приймав рішення, але і органи опіки, це правильно. Але вони так широко написані, що ми боїмося, що це буде стосуватися не тільки дітей, які дійсно потребують, які у важких умовах, але й інших", — говорить Інна Сергієнко.
Вона також наводить приклад з особистого досвіду, коли стикалася з проблемами, коли батьки не розуміють, що дитині потрібна допомога, зокрема мова йде про відвідування психіатра: "Ця тема у нас взагалі табуйована. І мені шкода цієї дитини, але я нічого не можу вдіяти, тому що це не моя дитина". За словами Інни, ідеальним було б досягнення балансу між правами держави та правами людини.
Проблема того, що "батьки знають краще, як потрібно лікувати свою дитину", є. І це дійсно лякає, адже з-за такого "мамолечения" діти хворіють і навіть вмирають. Як приклад слід привести випадки у Вінницькій обл. або на Буковині, де батьки вирішили не їхати до лікаря, а самостійно лікувати дітей від опіків. Тобто запит на вирішення такого положення є, і тут перед законодавцями постає питання: чи ми не допомагаємо тим дітям, яким не допомагають батьки, або ми їм допомагаємо, обмежуючи права інших батьків.
"Ці поняття треба чітко розмежувати: де держава втручається, а де ні. Звичайно, я розумію, що виписати закон так, щоб всіх все влаштувало, неможливо. Але ця тема гостра і потребує вирішення. Тонкого і ретельного", — зазначає консул "Аутизм Європа" Інна Сергієнко.
Має позитивне бачення щодо самої ідеї законопроекту та лікар-фтизіатр, співробітниця організації PATH Ольга Павлова, яка зазначає, що подросток на перших етапах дійсно повинен вирішувати сам, чи хоче він, щоб батьки були поруч, а потім медики повинні допомогти йому повідомити про це батькам, навчити, як це зробити так, щоб батьки підтримували в майбутньому на всіх етапах лікування: "Часто підліток не хоче, щоб батьки знали про його проблеми (наприклад, залежність). І тоді це може стати бар\'єром. Для мене можливість прийняття рішення у підлітка повинна бути. Але з іншого боку, підлітки не завжди здатні самі ухвалити правильне рішення. Для цього має бути дуже коректне інформування з боку медиків. Тому для мене було б добре, щоб самостійне рішення підлітка було зафіксовано не одним лікарем, а консиліумом лікарів".
Батьки знають краще за лікарів або лікарі знають краще за батьків? Питання, що не має відповіді, адже кожен випадок слід розглядати окремо. Батьки повинні співпрацювати з лікарями і навпаки, а спеціальні органи повинні стежити за дотриманням батьками та опікунами своїх обов\'язків щодо дітей.
До речі, слід зазначити, що за рішенням Головного науково-експертного управління законопроект був направлений на доопрацювання. Яким буде його остаточна версія і чи візьмуть до уваги автори законопроекту зауваження експертів і батьків, невідомо.
Ірина Шостак
Категория: Новости
Легалізація медичної тиранії чи порятунок від "яжематерей"? Чому батьки протестують проти законопроекту про лікування дітей
