«Вони звали Гітлера герр Маляр»
Опубликованно 27.04.2018 02:30
Ненсі листувалася з Ивлином. Краса Памели оспівана молодим поетом Джоном Бетжеменом. Діана кинула чоловіка заради лідера Британського союзу фашистів сера Освальда Мослі. Юніті була близькою подругою Гітлера. Джессіка втекла з дому з комуністом Эсмондом Ромилли, племінником Черчілля. І тільки Дебора вибрала життя добропорядної аристократки. Ім\'я сестер Мифорд в середині ХХ в Англії стало прозивним: Письменниця; Птичница; Фашистка; Нацистка; Комуністка; Герцогиня. Снобізм, черствість, ідіотизм, блуд, безсовісність — у чому тільки не звинувачували сестер Митфорд, а вони зустрічали будь-яку критику щирою посмішкою. Їх біографії щільно вплетені в ключові події історії ХХ століття. Лора Томпсон написала про них документальний роман «Уявіть шість дівчаток. Сестри Митфорд». Російською мовою він вийде в лютому у видавництві «Фантом Прес». «Стрічка.ру» публікує фрагмент тексту.
Візьміть шість дівчат, шість закінчених индивидуалисток, і випустіть їх в одну з найбільш вибухонебезпечних епох світової історії — ви отримаєте сестер Митфорд. Цього соціального експерименту позаздрив би самий винахідливий дослідник, а цікавий він багато в чому неможливістю його повторити. Ніколи більше не буде шести таких дівчат, вихованих в такій манері і в такий час.
Сестри Митфорд народилися в серці Англії, найстарша в 1904 році, найменша — у 1920-м. Їх родовід давнє Нормандського завоювання. Дочки другого лорда Ридсдейла і леді Рідсдейл повинні були стати дружинами і матерями аристократів, зразковими представницями свого класу, з\'являтися на придворних балах в атласних, трохи незграбно сидять сукнях і гасати верхи по графству Глостер в добротному твиде. Дещо від старомодного виховання все ж у них збереглося, і Ненсі Митфорд на смертному одрі зізнавалася, що віддала б усе за день на полюванні. Але величезний світ за межами маєтку Хейтроп давно пред\'явив свої права на Ненсі і на всіх сестер за винятком Памели, — і на тлі цієї блідої тіні тим яскравіше сяяли інші п\'ять.
Вибрані сестрами Митфорд шляху можна перерахувати майже так само, як у дитячому віршику перебираються дружини Генріха VIII: Письменниця; Поміщиця; Фашистка; Нацистка; Комуністка; Герцогиня. Можна скласти міні-біографії, жонглюючи найбільш вражаючими фактами з спритністю досвідченого циркача. Ненсі, самоучка, не вміла розставляти розділові знаки ("Не Ваш коник", — писав їй Івлін Во), стала відомою письменницею, чиї видані в 1940-х романи "У пошуках кохання" і "Любов у холодному кліматі" належать до популярною і улюбленою читачами класиці. Памела, буколічний птахівник з блакитними очима (сонячні окуляри вона завжди підбирала тон), була оспівана молодим поетом Джоном Бетжеменом ("Памела ніжна, хто ближче до землі"). Діана, перша красуня в своєму поколінні, спокійнісінько прийняла участь парії, кинувши ідеального чоловіка заради лідера Британського союзу фашистів сера Освальда Мослі. Юнити, зачата в канадському місті Свастика стала лютою нацистської і близькою подругою Адольфа Гітлера. Джессіка втекла з дому з комуністом Эсмондом Ромилли, племінником (а за чутками, сином) Вінстона Черчілля, і оселилася в робочому районі Ротерхита. Дебора стала господинею Чэтсуорт-хауса, величною, збудованої ще в XVII столітті резиденції герцога Девонширського, і зібрала тут видатну колекцію записів і сувенірів Елвіса Преслі.
Всі ці подробиці потоком ринули в пресу в 2014 році, після смерті Дебори, "останній з сестер Митфорд", хоча нічого нового тут не було. Хтось плутався і вважав Ненсі фашистської, а Юніті — комуністкою, але загальне уявлення мали майже всі. Настільки ж знайомий був англійцям сукупний образ сестер: нестримне аристократичне легковажність, схожі, немов варіації на загальну тему, особи, домашній мову. Митфорды мешкали в лінгвістичному мікрокліматі майже дитячого лепету ("ой, пожалій мене"), більше всього відомі прізвиська, якими вони наділяли всіх і в першу чергу один одного, і те, що почалося як сімейна жарт, пізніше стало надбанням публіки. Тут знову хтось може заплутатися і вирішити, що нацистської була Жінка, а письменницею Хонкс або що Стабби обожнювала сільську глушину, а вийшла заміж за герцога Бобо, але в цілому приблизно так долі цих дівчат і складалися. До того ж з Гітлером були знайомі всі вони і звали його Хитти або герр Маляр — одні так, інші-інакше.
За кілька років до її смерті я взяла інтерв\'ю у вдовуюча герцогині Девонширської, "Дебоя" (Ненсі — можете собі уявити? — дала їй прізвисько "Дев\'ять", мовляв, розумом вона старша не стане). Герцогиня визнала, що популярність "теми Митфордов" її дещо дивує: "Що люди досі цікавляться нами — це вражаюче. А вже з якихось причин, їм краще знати". Її сестра Діана Мослі (Хонкс, Бодлі, Корд, Нарді), з якою я теж зустрічалася, висловилася набагато різкіше: “Нескінченні розмови про сім\'ю Митфорд — тощища смертна, — заявила вона, закидаючи все ще красиву голову в майже беззвучному сміхові (так сміялися всі дівчатка Митфорд, немов веселощі словами не висловити). — До смерті набридло!"
Зрозуміло, те ж саме можна сказати і про дружин Генріха VIII. “Ой, тільки не треба знову про Анну Клевскую і портрет роботи Голбейна. Хто ж про це не чув?"
Така популярність, зрозуміло, ускладнює завдання біографа. Доля Юніті Митфорд — відмінний сюжет для опери, а все зводиться до скверному анекдоту: "Тут оголосили війну і вона застрелилася". Приголомшлива людська трагедія зникає, залишається тільки ця фраза. Біда в тому, що занадто велика популярність не тільки породжує нудьгу, але й знецінює смисли. А доля цих шести сестер значима і ще не до кінця усвідомлена. Я розумію тих, кому давно вже полювання порвати на шматки мереживну митфордиану, всі ці "Куля, Муля, комора ціп", але ось що я скажу: придивіться заново до настільки знайомим іменами і фактами і задумайтесь над ними. Ці шість сестер — кращі зразки у музеї англійськості, і вони представляють досить складне явище, хоча від їх способу віє божественної простотою. Як би ми їх не сприймали, вважати їх нудними навряд чи кому вдасться.
Причому, як я вже сказала, це явище ніколи більше не повториться. Ні такі характери, ні такий стан світу — подібна конфігурація не складеться знову.
Почати з простого факту — великої кількості дітей в сім\'ї. Всього їх було семеро, і хоча про Томе, єдиному синові (1909 року народження), часто забувають, що він володів не менш сильним і загадковим характером, ніж сестри. Далі, особливості виховання. Тому відправився в Ітон, але дівчатка отримали домашню освіту, і три великих сімейних помістя — Бэтсфорд-парк, Астхолл-менор і Свинбрук-хаус — служили майданчиками для ігор, де розвивалося їх уяву. У сучасної дитини день розписаний по хвилинах (4 години — гобой, в 4.30 — аналіз на переносимість глютену), і він волочиться за батьками по всяким дорослим закладам, від бару до "Старбакса". Дівчатка Митфорд, навпаки, мешкали у власному світі. Вони мали свободу, яку нині визнали б дикістю. Фізично ця свобода була обмежена: дівчатка не виїжджали далі ніж в Шотландію, ніде не з\'являлися без няні і крім родичів спілкувалися в основному з грумами, гувернантками і єгерями. Їх мати бувала сувора, а батько часом влаштовував лютий рознос за порушення суворих правил етикету, і все ж на більш глибокому рівні їм була дарована абсолютна свобода: ніщо не заважало дівчаткам слідувати своїй натурі і справжнім схильностям. Наскільки це пішло їм на користь — інше питання, але саме така свобода виліпила "сестер Митфорд".
Вони нишпорили по своїх володіннях, вічно захоплені книгою, любов\'ю, тваринами (немає жодної фотографії, на якій не красувався б чудовий пес), з кожним роком ставали все кращими і все жадібніше до життя: монотонна нудьга сільського існування виявилася парадоксально потужним стимулом. Не слід представляти собі нерозлучну і постійну шістку, складалися тимчасові пари і альянси: Діана і Те, Джессіка і Юнити, Дебора і Джесіка. Крім усього іншого, і різниця у віці заважала їм утворити секстет (в якому Том був би гастролюючим диригентом), але оскільки ніякої іншої компанією вони не мали, то весь час стикалися один з одним, вибиваючи іскри, наче кремінь про кресало. В суперництві встановилася сімейна ієрархія, яка збережеться до кінця, і навіть коли в живих залишалися тільки Діана і Дебора, відгомони тих спілок і тих чвар все ще можна було вгадати.
Їх вражаючі, часом патетичні індивідуальності опрацьовувалися в цьому складному взаємодії. Зрозуміло, твердження, ніби Джессіка стала шаленої комуністкою, тому що найближча їй сестра, Юнити, стала лютою нацистської, буде легковажним спрощенням, і такий же наївний висновок, ніби Юніті стала нацистської, наслідуючи приклад чарівної Діани, та все ж деяка частка істини в цьому є. Якщо б вони не виросли в постійному спілкуванні, воюючи, зближуючись, віддаляючись у вічному войовничому ритмі, не вылепились б і настільки яскраві індивідуальності. І знову-таки, живи вони в інший час, ці індивідуальності — принаймні, у частині дівчаток Митфорд — виявилися б абсолютно іншим чином.(...)
Зазвичай за ідеологічні крайності хапаються розчаровані чоловіки. Буває, звичайно, і з дівчатами, але при чому тут сестри Митфорд? Стильні, успішні, представлені до двору, тільки й знали, що скакати слідком за гончаками так танцювати в кращих будинках Лондона. Про юних мятежниках часто говорять, мовляв, їм втрачати нічого, — і це не завжди справедливо, але вже кому було що втрачати, так це сестрам Митфорд. Бунтарство позбавляло їх усього їх, нежнокожих нащадків привілейованого класу. І вони були досить розумні, щоб це розуміти, адже розум Джесіки був гостріше бритви, а Діана для відпочинку читала Гете (на весілля доктор Геббельс подарував їй повне зібрання творів в рожевій телячої шкіри). Джессіка була до того ж гарна, життєрадісна і, за одностайним відгуками, чарівна, а Діана, красою рівна богині, вела життя точно з приторного роману: особняк в Белгравії, обожнює чоловік, двоє маленьких синів. Дивною серед них, згідно пізнішому визнанням Дебори, вважалася тільки Юнити, але і вона була гарна, розумна, і хоча деякі її ексцентричні витівки часом лякали, Юніті теж підкорювала серця.
Зрозуміло, зіграла свою роль і молода дурість. "Фюрер двічі впадав у лють... це було дивно", — ми можемо прочитати в листах Юніті. Деколи складається враження, що Гітлер — це Мік Джаггер зразка 1966 року, а вона — його юна прихильниць. Але однієї лише наївністю всього не поясниш. Щось в натурі цих молодих жінок відгукувалося на темну суть часу. Під сонячної бурливостью Митфордов текла більш похмура і наполеглива струмінь. Тут був присутній і виражений сексуальний інстинкт — бажання прийняти, впустити в себе щось агресивне і непохитне, і хоча це бажання прямувало на конкретних чоловіків, в ньому була, безумовно, і містична сторона — екстремізм апелює до стародавнього, неукрощенному цивілізацією "я".
Про те, як і чому сестри обрали кожна свій шлях, ми докладніше поговоримо трохи пізніше. Вихідним пунктом стала глибока і складна пристрасть Діани до сера Освальд Мослі, хоча безсумнівний вплив на Діану надали інтелектуальні "протевтонские" симпатії її родичів. В контексті часу і сімейного розкладу поведінка сестер Митфорд виглядає більш зрозумілим, але відвага — немислимою. "Що за життя ми ведемо", — писала Ненсі в 1940 році матері, изумляясь, але, як завжди, — стримано.
Сама Ненсі не впадала без оглядки в екстремізм того чи іншого сорту. Друг сім\'ї, Вайолет Хэммерсли, як писала їй: "Ви, Митфорды, любите диктаторів", але це лише частково відповідало істині. Памела вийшла заміж за прихильника фашизму і познайомилася з Гітлером ("у своєму коричневому костюмі він схожий на старого фермера"), однак до крайнощів Діани і Юніті їй було далеко. Дебора провела місяць перед Другою світовою війною з гостями, присутніми з нагоди скачок в Йорку, і теж залишалася в стороні від політичних бур. Що ж стосується Ненсі, вона спочатку рятувала біженців-республіканців, хто програв громадянську війну в Іспанії, а потім повернулася додому і з головою поринула в патріотичну роботу.
І все ж щось спільне в їх відношенні до політики — не стільки в тому, що вони робили, скільки в тому, як вони це робили, в сталевому стрижні під світської усмішкою — ось що типово для Митфордов. Вони були природні і безсоромні — не в тому сенсі, що здійснювали ганебні вчинки, хоча Юніті далеко зайшла у своїй любові до нацизму, ні, точніше буде сказати, що вони були позбавлені почуття сорому, наділені блаженної і невразливою впевненістю у своїй правоті. І про що б не зайшла мова, розмовляли вони всі на тому ж дитячому мовою. Між формою вираження ("милий Гітлер", "славний Ленін) і тим, що вони робили, розверзає прірву. Отроцтво Джесіки і Юнити, що жили в одній кімнаті і поділили її надвоє — половина у серпах і молотах, половина в свастика, — наочно ілюструє відносини сестер Митфорд з політикою: повна щирість, але і неодмінне бажання похвалитися. Покрасуватися перед нянею.
Їм нічого було ганятися за публічністю, вони і так отримували її у величезних і небезпечних кількостях, але і ніякого страху вона у сестер Митфорд не викликала. Почасти це у них в крові, обидва діди були яскравими персонажами, але об\'єктом публічного уваги сестри Митфорд стали завдяки власним заслугам. Їх характери, їх різноманітна краса, і все це шестикратно, перетворювало їх у карколомне явище. При такій зовнішності вони ніяк не могли залишатися непоміченими, а при таких схильностях ні в якому разі цього не хотіли. У них виявлялася тяга до вогнів рампи, бажання блищати в її променях. "Так хто на вас дивитися стане", — примовляла няня, проте дівчатка примудрилися вирости без притаманного більшості аристократів страху здатися вульгарними. Ненсі стала не просто письменницею, а "знаменитістю". (Івлін Во повідомляв: "минулого тижня я бачив Дебоя і вважаю своїм обов\'язком попередити, що вона поширює небезпечну для вашої репутації плітку: нібито ви дозволили "Телевіжн" вас сфотографувати".)
Вона вельми щедро розпоряджалася своїм ім\'ям: вела в "Санді Таймс" авторську, у вищій мірі самовпевнену і упереджену колонку, допомагала при постановці гумору мюзиклу на сюжет "У пошуках кохання", пізніше готова була брати участь і в затевавшемся на Ай-Ті-Ві комедійному серіалі, заснованому на біографіях шести сестер. Дебора, герцогиня Девонширская, роздавала незліченні інтерв\'ю і, схоже, бавилася тим, як легко приручити журналістів ("Хіба перед нею-хто встоїть?"). Діана, прекрасно розуміючи, що напрошується на неприємності, прийняла в 1989 році участь у "Дисках безлюдного острова" на Радіо-4. Слухачі були обурені, але з митфордианской жагою популярності рука об руку йде повна байдужість до людського суду. Якби сестри обзавелися твіттером (це цілком можна собі уявити, Джессіка точно могла б це зробити), вони б помирали зі сміху при вигляді гнівних коментарів з тегом #снобскаясука. Вони були обдаровані і легкістю, і стійкістю. Коли в 1943 році Діана з чоловіком сиділи під домашнім арештом, наглухо задернув фіранки, щоб вікна не могли заглянути репортери, Діана писала: "Я б воліла бути нами, а не ними: вже дуже погода огидна". Коли Ненсі в 1955 році написала трактат "Англійська аристократія", з його знаменитої класифікації лексики "В" (вищого класу) і "не-В" — "тільки народі скаже "листи для письма" замість "поштова папір"" — вибух обурення залишив її байдужою. "Та хто ви така?" — обурився один з читачів. "Жахливо важко відповісти", — вона знизувала плечима.
Снобізм, черствість, ідіотизм, блуд, безсовісність — у чому тільки не звинувачували сестер Митфорд, а вони зустрічали будь-яку критику ясною усмішкою і відповідали у властивій їм манері, прямий і впертою, яка обеззброювала будь-якого супротивника. У Діани цей принцип "ні за що не вибачатися, нічого не пояснювати" розвинувся в нечуваної ступеня. Важко собі уявити людину, більш байдужого до громадської думки. "Ненависть сторонніх для мене абсолютно нічого не значить, як тобі відомо", — писала вона Деборі в 2001 році. "Я їм захоплювалася", — сказала вона про Гітлера у радіопередачі "Диски безлюдного острова". Мені вона так само спокійно і безтурботно, як говорила майже про все, повідомила, що її чоловік "був дуже хитрою людиною". Безумовно, Діана була органічно нездатна сказати що-небудь крім правди, як вона її бачила. Це почасти спрощувало життя, але й жахливо її ускладнювало. Вона відмовлялася виправдовуватися або захищати себе. Могла б послатися на обставини, сказати, що захопилася, а заднім числом зрозуміла, що до чого, — але ні. Як би що про неї судили, потрібно визнати, що з мільйона жінок тільки одна здатна так твердо стояти на своєму. Вона писала статті, в яких з крижаною послідовністю ставила під питання самі безумовні для суспільства речі: так однозначно була справедлива війна проти Німеччини або був режим Віші абсолютним злом. Про Гітлера вона відгукувалася як про "жахливу чолі" історії, але не стала заднім числом ретушувати свої відносини з ним, а її вірність серу Освальду завжди була настільки неколебимой, що перетворилася на легенду. В Діані, з її посмішкою сфінкса і бадьорою безтурботністю, ховалася таємниця, і навіть сестри часом не вміли її розгадати. Політичні пристрасті ніяк не позначилися на щирої, сердечної доброти, яку Діана виявляла у всіх інших сферах життя. Постійно прорывавшийся сміх не заважав їй розділяти ідеологію тих, хто маніакально серйозно ставився до самого себе. Вона була загадкою в набагато більшою мірою, ніж Джессіка і Юнити, на яких вона справила сильний вплив. Може бути, вона була однією з найбільш загадкових жінок в історії. Говорячи про "сестрах Митфорд", мають на увазі в першу чергу її і Ненсі, тому що без Діани і Ненсі ці шестеро не набули б такого значення.
Діана втілювала містичне і нездоланне початок. Ненсі — беззаконне чарівність, піднесені дрібниці, жарти, використовувані для самооборони. ("Завжди знайдеться причина для сміху", — писала вона, вмираючи від раку.) Такий розподіл ролей, звичайно, спрощує справу. Подвійну природу сестер Митфорд неможливо розділити, їх чарівність народжується саме з таких суперечностей і парадоксів.
Переклад з англійської Любові Сум
Категория: Культура
«Вони звали Гітлера герр Маляр»
